Когда я был  маленьким, то вспоминаю поездку с отцом и дедом к родственникам куда-то под Фрунзе – там в арыках ловили сазанов. В корзинах перекладывали их травой, чтобы не испортились. А еще в те времена - на свадьбе нормальным считалось несколько ведер вареных раков. Дед был машинистом, когда там проезжали, то в топки паровозов забрасывали вяленого леща и жереха – обходилось дешевле угля.  

        Затем первая запомнившаяся подледная рыбалка на окуня и плотву, а где не помню. Только солнце, лед с водой, много замерзшей рыбы и первые выученные матерные слова.

     Помню времена, кода занесло на полноводный Арал, в рыболовецкий колхоз.  Тогда –же выездки с отцом на Волгу, Каспий, Каму, Урал, Енисей, Днепр.

Із А. Вознесенського.

Ти мене світанку на розбудиш,
Проведеш і, звичайно, пробачиш.
Ти ніколи мене не забудеш,
Ти ніколи мене не побачиш.
Я тебе заслоню від застуди,
Дрож по тілу — осяяння наче —
Я ніколи тебе не забуду,
Я ніколи тебе не побачу.
Цю ріку із мурашками бруду,
Ці споруди поважних призначень
Я ніколи уже не забуду,
Я ніколи уже не побачу.
І сльозяться на вітрі пропащо
Карі вишні у далеч незрячу.
Повертатись — прикмета не з кращих,
Я ніколи тебе не побачу.
Раптом стане мізерним і тлінним
Наше нерозуміння з тобою
В порівнянні із нерозумінням
Двох живих і пітьми неживої.
Якщо знову на землю вернемось,
За Гафізом. Щасливі на вдачу —
Ми тоді все одно розминемось,
Я ніколи тебе не побачу.
Бухне в лиця повітрям гарячим
Пара фраз, заперечивши чудо —
Я ніколи тебе не побачу.
Я ніколи тебе не забуду

1965г. Мне один год